Продукти харчування (М"ясо яловичини)

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів 1. Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. 2. Складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних чи адміністративних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 4. Використання завідомо підробленого документа - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Примітка. Під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. {Стаття 358 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1508-VI від 11.06.2009 - зміни втратили чинність на підставі Закону № 2808-VI від 21.12.2010; в редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1666-VIII від 06.10.2016}

Тема 18. Тема 18.Злочини у сфері службової діяльності 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЕЯКИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 2. 1 Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) Стаття 364 передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, під яким у диспозиції її частини першої розуміється умисне з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою собою влади чи службового становища всупереч інтересам слуби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Передбачений ст. 364 злочин посягає на кілька об’єктів. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законодавством та посадовими інструкціями порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно ви форм власності своїх повноважень. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають будь-які соціальні цінності, зазначені в диспозиції ч. 1 ст. 364: охоронювані законом права, свободи, інтереси юридичних осіб, її конституційні права, свободи, будь-які право охоронювані (законні) інтереси. Для констатації складу цього злочину обов’язковим є заподіяння істотної шкоди одному чи декільком із додаткових об’єктів. Таким чином, зловживання владою або службовим становищем є злочином з матеріальним складом, об'єктивна сторона якого полягає в: 1) діянні - використання службовою особою впади чи службового становища всупереч інтересам служби, що полягає в певних діях або бездіяльності суб'єкта; 2) наслідках, що виявляються в істотній шкоді охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновому зв'язку між діянням і наслідками. Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад). Зловживання владою – це умисне вчинення службовою особою, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, діяння з використанням своїх повноважень, якими вона наділена на підставі законів та інших нормативно-правових актів всупереч інтересам служби. Зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з й посадою. Використанням влади чи службового становища "всупереч інтересам служби" означає, вчинення службовою особою таких порушень своїх службових обов’язків, які заподіюють істотну шкоду охоронюваним законом інтересам окремих громадян, державним, громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Охоронюваний законом інтерес – це прагнення до користування конкретним матеріальним та / або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Зконам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Відповідно до п.3 примітки до ст.364 істотноа шкода завдана охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб може мати як матеріальний так і нематеріальний характер. Відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 КК істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, що в 100 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Суб'єкт злочину спеціальний - службова особа (див. п. 1 примітки до ст. 364 КК). Із суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у формі умислу Умисел щодо використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби прямий, а щодо наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб вина може бути як у формі умислу, так і необережності. Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є мотиви (корисливий, інша особиста заінтересованість винної особи чи її бажанням задовольнити якісь інтереси третіх осіб). Під корисливим мотивом необхідно вважати прагнення особи отримати для себе або для інших осіб не будь-яку, а лише матеріальну вигоду, зокрема отримати майно, звільнитися від матеріальних витрат внаслідок своїх дій тощо. Під іншими особистими інтересами розуміються будь-які інтереси служби особи, крім корисливих, зокрема вчинення цього злочину з почуття помсти, кар’єризму, бажання приховати недоліки в роботі, отримати будь-яку вигоду нематеріального характеру тощо, а під інтересами третіх осіб – інтереси будь-якої іншої особи, як корисливі, так і некорисливі, на користь якої вчиняються або не вчиняються певні дії службовою особою з використанням влади чи службового становища всупереч інтересам служби. Службове зловживання, яке вчинюється з корисливих мотивів і спричиняє майнові збитки (ст. 364 КК), за характером наслідків, способом їх заподіяння та за формою вини слід відрізняти від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК). За статтею 364 КК матеріальна шкода може полягати як у прямих (реальних) майнових збитках, так і в упущеній вигоді, тоді як за ч. 2 ст. 191 КК – лише у заподіянні реальної майнової шкоди. За ч. 2 ст. 191 КК винний незаконно вилучає майно з наявних фондів та безоплатно обертає його на свою користь, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння. За ст. 364 КК винний хоча йодержує майнову вигоду чи позбавляється матеріальних витрат, але за рахунок: а) незаконного використання майна; б) тимчасового його вилучення з наміром повернення чи оплати його вартості в майбутньому; в) приховування раніше заподіяних збитків (наприклад, використання службового транспорту в особистих цілях, тимчасове «запозичення» майна, заплутування обліку для приховування нестачі тощо). За ч.2 ст. 191 КК злочин вчиняється лише шляхом активної поведінки, тоді як за ст.. 364 – і шляхом бездіяльності. Психічне ставлення до наслідків злочину за ч. 2 ст. 191 КК – лише умисна форма вини, а за ст.364 КК – як умисна, так і необережна. Кваліфікуюча ознака злочину (ч 2 ст. 364) - спричинення ним тяжких наслідків. Поняття "тяжкі наслідки" відрізняється від поняття "істотна шкода" більшим ступенем суспільної небезпечності та може полягати в матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 364) - вчинення його працівником правоохоронного органу. До службових осіб правоохоронних органів відносяться особи, які здійснюють функції представника влади або обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків у таких органах. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів » від 23 грудня 1993 р. до правоохоронних органів відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державної податкової служби, органи і установи втконання покарань, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. 2.2. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364¹ КК) Стаття 364¹передбачає відповідальність за зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Безпосередніи об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок здійснення нормальної діяльності службовою особою юридичної особи приватного права. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають будь-які соціальні цінності, зазначені в диспозиції ч. 1 ст. 364¹: охоронювані законом права, свободи, інтереси юридичних осіб, конституційні права, свободи, будь-які право охоронювані (законні) інтереси. Для наявності цього складу злочину обов’язковим є заподіяння істотної шкоди одному чи декільком із додаткових об’єктів. Предметом злочину є неправомірна вигода. Згідно з приміткою ст. 364¹ у статтях 364¹, 365², 368², 368³, 3684, 369² цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Обєктивна сторона містить: 1) діяння (дія або бездіяльність), яке полягає у зловживанні, а саме, використанні особою своїх повноважень всупереч інтересам юридичної особи приватного права для одержання неправомірної вигоди; 2) наслідки полягають у вигляді істотної шкоди, заполіяної охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства, держави; 3) причинний зв‘язок між діянням та наслідками. Зловживання повноваженнями – це умисне вчинення службовою особою юридичної особи приватного права, яка постійно чи тимчасово здійснює функції пов’язані з її посадою діянь, з використанням своїх повноважень, якими вона наділена на підставі законів та інших нормативно-правових актів, документів юридичної особи приватного права (наприклад, статут, наказ, положення, інструкція) всупереч інтересам юридичної особи з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, якщо особа. Зловживання може здійснюватися як шляхом здійснення певних дій, надання певних послуг, так і встановленням певних заборон, створення необхідних умов для отримання умов для отримання незаконної винагороди. Слід заначити, що вцій статті, на відмінну від ст. 368³ КК ініціатором отримання неправомірної вигоди виступає саме службова особа. Форми зловживання повноваженнями можуть бути різними і залежать від змісту наданих особі повноважень. До зловживання повноваженнями, наприклад, відносять неправомірне використання праці підлеглих осіб у власному домашньому господарстві чи господарстві своїх родичів, незаконне використання належного підприємству автомобіля для власних потреб, укладання угод від імені юридичної особи, але в особистих інтересах. Злочин є закінченим з моменту настання наслідків, зазначених в законі, матеріальний склад злочину. Відповідно до ст. 27-2 КПК України, якщо діянням, передбаченим статтями 364¹, 365¹ або 365² КК України, завдано шкоди виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно- правової форми, порушення кримінальної справи здійснюється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відповідальності винної особи здійснюється на загальних підставах. Це положення встановлює залежність притягнення до кримінальної відповідальності та покарання від волі власника (співвласника) юридичної особи та створює можливість неправомірного впливу на винного. Нове положення ст. 27-2 вимагає внесення змін до інших статей КПК України (статей 6, 94,251, 264, 267, 282, 286 і 297). Зловживання повноваженнями, тобто використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей службовою особою, пов'язане з одержанням нею неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує ста нмдг, кваліфікується за частинами 1 чи 2 ст. 172² КУпАП залежно від розміру неправомірної вигоди. Відповідно до пунктів 3 і 4 примітки до ст. 364 КК України, істотною шкодою у ст. 364¹, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує нмдг, а тяжкими наслідками, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків,- такі наслідки, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують нмдг. Суб‘єктивна сторона злочину – умисна форма вини щодо дій, відносно нас-лідків умисел чи необережність. Обов‘язковою ознако суб‘єктивної сторони корисливий мотив та мета – одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Суб‘єкт злочину – лише службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми дій. Визначення поняття «службової особи» для ст. 364¹ КК України міститься у ст. 18 КК. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. Держава й АРК можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (статті 2, 81, 87, 167, 168 ЦК України). Організаційно-правові форми юридичних осіб визначені в ЦК України, де зазначено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо Інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом (ст. 83 ЦК України). Кваліфікуючі ознаки цього складу злочину, передбачені ч.2 ст. 364² ККі полягають у заподіянні тяжких наслідків. 2.3 Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) є злочином з матеріальним складом, його об’єктивна сторона полягає лише в активній поведінці – діях, які: 1) зумовлені службовим становищем винного; 2) пов’язані з реалізацією його службових повноважень; 3) явно виходять за межі цих повноважень; 4) заподіюють істотну шкоду або спричиняють тяжкі наслідки правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державним чи громадським інтересам; 5) перебувають у причинновому зв’язку із зазначеними наслідками, з настанням яких злочин вважається закінченим. Перевищення влади або службових повноважень визнається умисне вчинення службовою особою дій, що явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо ними заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (п. 4 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15). При вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, суди мають брати до уваги, наскільки він був очевидним для службової особи та чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Перевищення влади - це випадки, коли службова особа, що є пред-ставником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, що не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи. Варто зазначити, що злочин, передбачений ст. 365 КК досить часто вчинявся у формі перевищення влади службовими особами органів місцевого самоврядування (головами сільських, міських та районних рад, їх заступників) та правоохоронних органів. Так, особи Н. та М., будучи представниками влади, службовими особами відділу карного розшуку Нововолинського МВ УМВС й виконуючи обов'язки працівників міліції, при затриманні особи А., перевищивши надані їм Законом України «Про міліцію» права, явно виходячи за межі своїх владних повноважень, помістивши потерпілого в службовий автомобіль «УАЗ-3909», діючи спільно, групою осіб, безпідставно застосували до потерпілого насильство, завдаючи йому удари руками та ногами в голову . Наступний приклад: сільський голова с. Перевозець Калуського району особа С., будучи службовою особою, наділеною функціями представника влади та організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими обов`язками, зобов`язаною забезпечувати додержання законодавства на відповідній території, явно вийшов за межі наданої йому влади та службових повноважень і, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, умисно, без укладення договору купівлі-продажу чи іншого оформлення бухгалтерських документів, незаконно відчужив жителю м. Калуша, особі О., 918 метрів недіючого газопроводу високого тиску . Необхідно зазначити, що аналізований злочин вчинявся у формі перевищення службових повноважень. Як засвідчив аналіз судової практики, виглядають помилковими деякі висновки суду при визначенні форми перевищення влади або службових повноважень. Так, у вироці по справі № 1-19/2008 року від 06.05.2008 року Івано-Франківського міського суду було зазначено про вчинення перевищення службових повноважень працівником карного розшуку, який в ході проведення досудової перевірки, у службовому кабінеті, під час опитування особи застосував до останньої насильство . Аналізуючи даний приклад, слід зазначити, що працівник карного розшуку, є представником влади, тобто виконує владні функції, що регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, і вийшов за межі повноважень під час виконання своїх функцій. Тому тут необхідно було б вказати на таку форму перевищення, як перевищення влади. Істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру. Істотною шкодою у статтях 364, 364¹, 365, 365¹, 365², 367, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарань за цей зло-чин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в ППВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" від 26 грудня 2003р. №15. Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охороню-ваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад). Суб'єкт злочину спеціальний - службова особа (див. п. 1 примітки до ст. 364). Організаторами, підбурювачами, пособниками перевищення влади чи службових повноважень можуть визнаватись як службові, так і неслужбові особи. Дії таких співучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 365 КК. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене пише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними й на кваліфікацію злочину, зазвичай, не впливають. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч 2 ст. 365) є: перевищення влади або службових повноважень, яке супроводувалося: 1) насильством (фізичним насильством – незаконним позбавленням волі, завданням побоїв або ударів, заподіянням легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, учиненням мордування; психічним насильством - створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо); 2) погрозою застосування насильства; 3) застосуванням зброї чи спеціальних засобів. У законодавстві України існують різні поняття спеціальних засобів, і не всі вони підходять для цілей вказаної статті КК України. Наприклад, спеціальними засобами визнаються «оптичні, математичні, хімічні, технологічні та інші засоби (у тому числі матеріали, речовини тощо) та обладнання, іцо використовуються для розроблення, виробництва, впровадження, сертифікаційних випробувань голографічних захисних елементів» або ж «технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, програмне забезпечення, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані або пристосовані) для негласного отримання інформації». Тому треба або визначити поняття «спеціальні засоби» у КК України, або зазначити, що йдеться про спеціальні засоби, призначені для заподіяння фізичної шкоди людині. 4) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування – це дії, що завдають особливого фізичного болю чи моральних страждань і полягають у протиправному застосуванні спеціальних засобів (наручників, гумових кийків, отруйних газів, водометів тощо), тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідлвих для здоров'я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо. Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч 3 ст. 365) - спричинення ним тяжких наслідків. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК, тяжкими наслідками у ст. 365 КК, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються ті, що в 250 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Судам необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. Загалом, перевищення влади або службових повноважень є різновидом зловживання владою владою або службовим становищем. Згідно з роз’ясненням ПВСУ, при зловживанні владою або службовим становищем особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження, а під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (абз. 2 п. 5 ППВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" від 26 грудня 2003 р. № 15). Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів – за ч. З ст. 365 КК та однією з таких статей: 112, 115, 121, 348, 379, 400 КК; вчинення ж таких дій через необережність охоплюється ч. З ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за статтями 119 або 128 КК не потребує. Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується за статтями 118 або 124 КК. Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. З ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребують (п. 11 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке перед-бачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 КК. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 127 КК, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК. Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (частини 1 або 2 ст. 146), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, якщо таке позбавлення волі потягло тяжкі наслідки (ч. З ст. 146) - за ч. З ст. 365 КК. Вчинення цих злочинів організованою групою належить кваліфікувати за сукупністю ч. З ст. 146 і ч. З ст. 365 КК (п. 12 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням чужого майна без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 378, ч. 1 ст. 399), кваліфікується за відповідною частиною ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за переліченими статтями про злочини проти власності не потребує. Якщо перевищення влади чи службових повноважень було поєднане з діями, відповідальність за які передбачено частинами другими зазначених статей, а також ч. З ст. 399 КК, вчинене винним має кваліфікуватися за сукупністю злочинів (п. 14 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Коли службова особа перевищила владу чи службові повноваження з метою запобігти шкідливим наслідкам, більш значним, ніж фактично заподіяна шкода, та їх не можна було відвернути іншими засобами, її дії, як вчинені в стані крайньої необхідності, відповідно до ст. 39 КК не можуть бути визнані злочинними (п. 15 ППВСУ вщ 26 грудня 2003 р. № 15). Питання про відповідальність службової особи, що перевищила владу або службові повноваження на підставі наказу чи розпорядження керівника, і це потягло шкідливі наслідки, вирішується беручи до уваги вимоги ст. 41 КК (п. 16 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), статтями 371-373 (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів) — це спеціальні види перевищення влади чи службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукупності останніх (п. 17 ППВСУ № 15 від 26 грудня 2003р.). Члени громадських формувань з охорони громадського порядку під час здійснення такої охорони мають спеціальні владні повноваження, а отже, виконують функції представників влади. У зв'язку з цим за наявності в їхніх діях ознак перевищення влади або службових повноважень вони притягаються до відповідальності за відповідною частиною ст. 365 КК (п. 18 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. №15). Військова службова особа за перевищення влади чи службових повноважень несе відповідальність за ст. 424 КК (п. 19 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). 2.4. Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 365¹ КК). Об‘єктом злочину є нормальна законна діяльність юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, спрямована на реалізацію її цілей згідно з визначеним нормативним порядок її функціонування. Об‘єктивна сторона злочину полягає у: 1) зумовлені службовим становищем винного; 2) пов’язані з реалізацією його службових повноважень; 3) явно виходять за межі цих повноважень; 4) заподіюють істотну шкоду або спричиняють тяжкі наслідки правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державним чи громадським інтересам; 5) перебувають у причинновому зв’язку із зазначеними наслідками, з настанням яких злочин вважається закінченим. Злочин здійснюється активною поведінкою, яка може полягати в здійсненні дій: а) які є компетенцією іншої особи; б) виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов; в) одноособово, оді як вони могли бути вчинені лише колегіально; г) які ніхто не має права виконувати або дозволяти. Однак при цьому зазначені дії повинні бути пов‘язані з її повноваженнями та обумовлені посадою, яку вона займає. Якщо такого зв‘язку не було встановлено, то службова особа може за наявності для того підстав нести кримінальну відповідальність за злочини проти життя і здоровя, власності, довкілля тощо. Слід враховувати, що в деяких випадках, у разі так званих надзвичайних умов, службова особа юридичної особи приватного права може виходити за межі своєї компетенції, але здійснюється це в зв‘язку з тим, що певне зволікання може потягнути за собою ще більш небезпечні наслідки. Подібні випадки, пов‘язані з оцінкою діяння фізичної особи, можуть бути врегульовані спеціальним законодавством, у кримінальному законодавстві є розділ VIII «Обставини, що виключають злочинність діяння», в якому ыснують ст. 36 КК, 38 КК, 39 КК, 42 КК тощо. Зазначені дії повинні явно виходити за межі наданих повноважень. Явність такого виходу означає, що він є очевидним та безсумнівним. За цією ознакою да-ний злочин потрібно відрізняти від зловживання повноваженнями, при якому особа хоча і вчиняє діяння всупереч інтересам юридичної особи, однак використовує ті повноваження, які їй надані у встановлених межах. Злочин є закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків. Суб‘єктивна сторона злочину – умисна форма вини щодо дій, відносно нас-лідків, ставлення службової особи до своєї дії характеризується прямим умислом, а щодо наслідків вчинюваних нею дій – умислом чи необережністю. Обов‘язковою ознакою умислу є усвідомлення особою очевидності та безсумнівності виходу за межу наданих повноважень. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть різними і на кваліфікацію злочину не впливають. Суб‘єкт злочину – службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми дій. Організаторами, підбурювачами, пособниками перевищення службових повноважень в цьому складі злочину можуть визнаватись як службові, так і неслужбові особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Дії таких співучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 365² КК. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч 2 ст. 365²) є те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. 2.5. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365² КК) Об‘єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують встановлений правовий та органзаційний порядок здійснення та надання публічних послуг. Публічні послуги мають такі ознаками: 1) спрямованість на захист чи забезпечення умов для реалізації суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних або юридичних осіб;2) порядок та форма їх надання визначені державою чи органом місцевого самоврядування; 3) вони породжують наслідки правового характеру. Публічні послуги аудиторів, нотаріусів, оцінювачів та інших представників приватної сфери можна визначити як послуги, що надаються публічним сектором (тобто органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та орг анізаціями державної та комунальної форми власності), а в окремих випадках - приватним сектором під відповідальність публічного сектору (публічної влади) і за рахунок публічних коштів (тобто коштів дер-жавного і місцевих бюджетів). Публічними можуть вважатися послуги, виходячи з того що: а)вони є загальнодоступними і тому надаються на звернення будь-якої особи; б) правом надання таких послуг осіб, які здійснюють певну професійну діяльність, наділяють органи держави чи місцевого самоврядування; в) такі послуги, на відміну від суто професійних, мають юридично значущий характер, оскільки підтверджують чи посвідчують певні події, явища або факти, які породжують чи здатні породити наслідки правового характеру; г) при наданні таких послуг зазначені особи також здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, але не належать при цьому до службових осіб чи найманих працівників юридичних осіб публічного і приватного права. Публічні послуги поділяються на: соціальні, житлово-комунальні, медичні послуги та послуги з оздоровлення й відпочинку, освітні послуги, послуги з протипожежного захисту та рятування, транспортні послуги і послуги зв'язку, послуги з фізичної культури і спорту тощо. Переліки платних послуг, які не є адміністративними і які надають органи державної виконавчої влади, державні та комунальні підприємства, установи, організації, затверджує Кабінет Міністрів України. Надання таких послуг можуть здійснювати працівни-ки: державних та комунальних закладів охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладів та науково-дослідних установ; закладів культури і мистецтв, заснованих на державній та комунальній формі власності; архівних установ, що утримуються за рахунок бюджетних коштів; установ і організацій телебачення і радіомовлення, заснованих на державній формі власності; науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції; державної пожежної охорони; аварійно-рятувальних служб; бюджетних установ природно-заповідного фонду; відділів державної реєстрації актів цивільного стану та ін.. Соціальні послуги - це комплекс заходів, спрямованих на окремі соці-альні групи чи індивідів, які перебувають у складних житгєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Такі послуги надають: державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (державні та комунальні суб'єкти); юридичні особи, створені відповідно до законодавст ва, які не мають на меті отримання прибутку (недержавні суб'єкти), фізичні особи. Безпосередніми суб'єктами їх надання є соціальні працівники - професійно підготовлені фахівці, що мають необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи. Об‘єктивна сторона злочину містить такі ознаки: 1) діяння – використання особою своїх повноважень, наданих в зв‘язку зі здійсненням професійної діяльності, пов‘язаної з наданням публічних послуг, всупереч своїм повноваженням; 2) наслідки – заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави. Істотною шкодою у цій статті є шкода, яка полягає у завданні матеріальних збитків і вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Зловживанням повноваженнями є протиправне використання особою наданих їй повноважень у зв‘язку зі здійсненням професійної діяльності з надання публічних послуг. Зловживанням визнається не будь-яке діяння, а лише таке, яке обумовлено: а) професійною діяльністю, пов‘язаною з наданням публічних послуг; в) наданими особі повноваженнями. Характер та обсяг повноважень, коло обов‘язків, що визначають компетенцію особи, встановлюється, зокрема, законами, постановами, наказами, положеннями, інструкціями, актами індивідуальної дії та договорами (щодо незалежного посередника).Конкретні форми зловживання повноваженнями особами, які здійснюють професійну діяльність, пов‘язану з наданням публічних послуг, можуть бути різноманітними і залежать від змісту наданих повноважень та сфери їх використання. Злочин є закінченим з моменту настання наслідків, матеріальний склад злочину. Суб‘єктивна сторона злочину характеризується умисною чи змішаною формою вини. Обов‘язковими ознаками суб‘єктивної сторони також є: а) мета отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, яка поєднується з корисливим мотивом або б) мета заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави. У цілому злочин визнається умисним. Суб’єктом злочину є лише особа, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. До осіб, які надають публічні послуги відносяться є особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді) під час виконання ними цих функцій. Кваліфікуюча ознака складу злочину передбачена ч.2 ст. 365² КК полягає у вчиненні таких дій стосовно: а) неповнолітньої особи (такої, яка не досягла 18-річного віку); б) недієздатної особи (фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Якщо суд відмовить у задоволені заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування); в) особи похилого віку (під особами похилого віку слід вважати осіб пенсійного віку, а також осіб, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року (ст. 10 Закону «Про основні засади соціального захисту ветера¬нів праці та інших громадян похилого віку в Україні») або г) повторно (визнається з урахуванням загальних положень ст. 32 КК, вчинення двох або більше таких злочинів, за умови, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності за обставинами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин не була погашена чи знята, або за раніше вчинений злочин не були закінчені строки давності. При використанні цієї кваліфікуючої ознаки необхідно розмежовувати повторний злочин від продовжуваного злочину, який, у свою чергу, також може складатися з двох або більше тотожніх діянь, але об‘єднаних єдинним злочинним наміром. Особливо кваліфікуюча ознака передбачає дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки. 2.6. Службове підроблення (ст. 366 КК) Під службовим підробленням закон розуміє внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видачу завідомо неправдивих документів. Предметом цього злочину є офіційні документи, визначення якого наведено у примітці до ст. 358 КК, під офіційним документом у цій статті слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити Видами офіційних документів є службові та приватні офіційні документи, що містять. Документи, які складаються службовими особами, а також складаються певними категоріями осіб у зв’язку з виконанням ними професійних чи службових обов’язків, є службовими документами. Предметом злочину, склад якого передбачений ч. 1 ст. 366 КК, при його вчиненні у формі внесення службовою особостдо офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, можуть бути будь-які офіційні документи , в тому числі і приватні офіційні документи, а не лише ті, які походять від органів влади, підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності та організаційно-правової форми. Об'єктивна сторона підроблення полягає в одній з таких дій: 1) внесення до документів неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) складання неправдивих документів; 4) видача неправдивих документів. Внесення до документів неправдивих відомостей означає поміщення інформації, що не відповідає дійсності, в справжній документ, який при цьому зберігає всі ознаки і реквізити справжнього. При цьому документ можу бути зовнішньо оформлений правильно і мати всі реквізити зовнішнього документа, заповнені в установленому порядку з дотриманням правил їх внесення до документа та посвідчення їх справжності. Але обов’язковим є невідповідність відомостей дійсності. При визначенні (тлумаченні) змісту поняття «підроблення документів», яке вживається у диспозиції ч. 1 ст. 366, необхідно враховувати, що воно не співпадає за змістом з поняттям «підроблення документа», вжитим законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 358, яка є загальною нормою щодо норми, сформульованої у ст. 366. Поняття «підроблення документа» у ст. 358 більш широке за змістом: під підробленням документа у ст. 358 розуміється виготовлення фальшивого офіційного документа або внесення в справжній документ неправдивих відомостей чи внесення змін у текст виданого документа, які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються документом. У ст. 366 як самостійні дії названо внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, які є одним із видів підроблення документів. Складання завідомо неправдивих документів вважається також підробленням, тобто поняттям «підроблення документа» у ст. 358 КК охоплюється і складання підробленого документа, і внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, тобто дії, які у ст. 366 КК виділені як самостійні форми вчинення підроблення документів. Поняття «підроблення документів», яке вживається у ст. 358 КК, та «службове підроблення» вжите у назві ст. 366 КК, за ознаками об’єктивної сторони співпадають. Службове підроблення в ч.1 ст. 366 є злочином з формальним складом, тобто є закінченим з моменту вчинення службовою особою дій, альтернативно передбачених ч. 1 ст. 366. Передбачений ч. 2 ст. 366 склад злочину є злочином з похідними наслідками. Складом злочину ст. 366, на відміну від ст. 358, не передбачена відповідальність за використання завідомо підроблених документів, тому їх використання як службовою особою, яка їх підробила, так і будь-якою іншою особою, може кваліфікуватися за ч. 3 ст. 358, оскільки предметом передбаченого нею злочину можуть бути не лише документи, підроблення яких утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 чи ч.2 цієї статті, а й документи, підроблення яких утворює склади інших злочинів, в тому числі і передбаченого ст.. 366, за винятком випадків, коли використання певних підроблених документів утворює склади інших злочинів, які є спеціальними щодо складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358. 2. Підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа або його реквізитів шляхом виправлень, підчисток, дописок, витравлювань та іншими подібними способами. 3. Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності. 4. Видача неправдивих документів — це надання фізичним або юридичним особам документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені службовою особою, яка їх видала, чи іншою особою. Аналіз зазначених дій свідчить, що за способом свого вчинення підроблення може бути матеріальним — внесення різних змін в справжній документ, і інтелектуальним — складання неправдивого за змістом, але справжнього за формою документа. Якщо підроблення було вчинено службовою особою лише як готування до вчинення іншого злочину або винний намагався використати підроблений ним документ для вчинення іншого злочину, але не довів його до кінця з причин, що не залежать від його волі, його дії кваліфікуються за сукупністю — за статтями 366, 14 або 15 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за відповідний злочин. За сукупністю слід кваліфікувати і випадки, коли підроблений службовою особою документ використовується нею для вчинення іншого закінченого злочину. Однак, якщо підроблення є необхідною ознакою іншого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 372) або утворює спеціальний склад злочину (наприклад, ч. 2 ст. 158), дії винного додатково кваліфікувати за ст. 366 не потрібно. Досить часто службове підроблення ст. 366 кваліфікується за сукупність зі ст. 358 КК. Так, у провадженні Деснянського районного суду м. Чернігова перебувала справа за обвинуваченням С.Н. за ч. 1 ст. 368 та ч. 1 ст. 366 КК, який, працюючи лікарем ортопедом-травматологом поліклінічного відділення Чернігівської міської лікарні N 1 та обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, які полягали у видачі листків непрацездатності, вчинив службове підроблення та одержання хабара. 18 грудня 2008 р. С.Н. у медичній картці амбулаторного хворого С.П. прізвище останнього заклеїв папером із написаним прізвищем Д. та до номера квартири дописав цифру 1, змінивши ту на 31. Після цього він до медичної картки амбулаторного хворого С.П. вніс завідомо неправдиві відомості про огляд Д., зазначивши попередній діагноз "Закритий перелом середньої фаланги III пальця лівої кисті". Того ж дня С.Н. склав фіктивний листок непрацездатності, за яким Д. звільняється від роботи з 19 до 23 грудня 2008 р. у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, причиною якої є невиробнича травма. У подальшому, 23 та 29 грудня 2008 р., С.Н. вніс завідомо неправдиві записи до медичної картки амбулаторного хворого С.П. про повторні огляди Д. На підставі цих записів С.Н. продовжував звільняти від роботи Д. з 24 по 28 грудня, з 29 по 31 грудня 2008 р. включно, про що вносив відповідні записи у листок непрацездатності. Продовжуючи злочинну діяльність, 30 грудня 2008 р. С.Н., перебуваючи в приміщенні поліклінічного приміщення лікарні в м. Чернігові, одержав від Д. як хабар гроші в сумі 800 грн. за неправомірну видачу листка непрацездатності. Вироком суду С.Н. призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу у розмірі 12 тис. 750 грн. без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю . Із суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у формі прямого умислу: особа усвідомлює, що вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчинює інше підроблення документів, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити. У ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків, вина щодо останніх може бути умисною і необережною. Суб'єктом підроблення може бути тільки службова особа. Визначення поняття «службової особи» для ст. 366 КК України міститься у ст. 18 КК. Тому, якщо його вчиняє приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи відповідальність наступає за ст. 358 або іншими статтями КК. У частині 2 ст. 366 встановлена відповідальність за службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Тому, якщо винний вчинив службове підроблення, маючи умисел на спричинення тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежали від його волі, дії винного слід кваліфікувати за ст. 15 і ч. 2 ст. 366 — як замах на кваліфікований вид службового підроблення. 2.7 Службова недбалість (ст. 367 КК) Службова недбалість є злочином з матеріальним складом, об'єктивна сторона якого полягає в: 1) невиконанні (бездіяльність) або неналежному виконанні (дії) службових обов'язків через несумлінне ставлення до них службової особи; 2) настанням наслідків у вигляді істотної шкоди (ч. 1) або тяжких наслідків (ч. 2); 3) причинним зв'язком між неналежною поведінкою по службі та наслідками, що настали. Таким чинм, недбалість — це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб. Несумлінне ставлення службової особи до своїх службових обов'язків означає, що за наявності у втнного реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (неякісне, неточно, неповно, поверхнево, несвоєчасно тощо) або взагалі не виконує службові обов'язки, які входять до її компетенції. У зв’язку з цим для наявності об'єктивної сторони недбалості необхідно встановити: а) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; б) коло службових обов'язків, покладених на неї цим актом у встановленому порядку; в) яким способом і які конкретні дії суб'єкт повинен був здійснити за даних обставин; г) чи мав він реальну можливість виконати ці дії; д) в чому виразилися допущені ним порушення і е) які наслідки вони спричинили. Суб'єктивна сторона недбалості начастіше виявляється у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини — умисел щодо діяння і необережна форма вини щодо наслідків цього діяння. Не виключається недбалість і в тих випадках, коли умисно порушуючи свої службові обов'язки, винний передбачає і хоч не бажає, але свідомо припускає заподіяння істотної шкоди або настання тяжких наслідків (наприклад, цінний вантаж, що прибув нв станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції хоч і передбачав таку можливість, але не виконав обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу має піклуватися вантажоодержувач). У таких випадках недбалість відрізняється від службового зловживання відсутністю у винного мотивів, передбачених ст. 364 КК. Суб'єктом недбалості може бути тільки службова особа. Однак, якщо вона порушує не службові, а суто професійні обов'язки, її дії не можуть кваліфікуватися за ст. 367 і містять (при наявності інших ознак) склад іншого злочину (статті 131, 137, 140 тощо). У частині 2 ст. 367 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. 2.8. Одержання хабара (ст. 368 КК) Кримінальна відповідальнсть за одержання хбара передбачена ст. 368. Згідно з ч. 1 цієї статті злочин полягає в одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Відповідальність хабародавця за давання хабара передбачена ст. 369. Ці два злочини в теорії кримінального права, правозастосовними органами та у нормативно-правових актах називаються «хабарництвом», оскільки вони взаємопов’язані між собою: не може бути одержання хабара без його давання і навпаки. За відсутності одержання чи давання хабара дії особи можуть утворювати лише готування до вчинення відповідного злочину чи замах на його вчинення. Згідно з КК 1960 р. передбачалася відповідальність щеза один різновид хабарництва – посередництво в хабарництві. За чинним КК дії «посередника» в одержанні чи даванні хабара мають кваліфікуватися як співучасть у вчиненні одного з цих злочинів залежно від конкретних (фактичних) обставин справи. Стаття 368 КК складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми, та примітки, що має чотири пункти. Безпосереднім об'єкт злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність певних ланок державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Предметом злочину є хабар - незаконна винагорода матеріального характеру, а саме: 1) майно, зокрема вилучене з вільного обігу (гроші, цінності та інші речі); 2) право на майно (документи, що надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо); 3) будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних або туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо). Не є предметом злочину; послуги, пільги та переваги, що не мають майнового характеру: похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо (ППВСУ «Про судову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5). На думку більшості вчених, які займалися дослідженням питань відповідальності за хабарництво, одержання хабара є корисливим злочином, а тому його предмет має виключно майновий характер і як бачимо зі змісту наведеної ППВСУ ця позиція прийнята і судовою практикою. Як вже зазначалося ППВСУ у названій постанові також роз’яснює, що послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 (п. 4 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5). Автори науково-практичного коментара до Кримінального кодексу 3-го видання за загальною редакцією П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.Ф. Фесенка звертають увагу на те, що наведене роз’яснення ПВСУ дещо неконкретне, оскільки слово «корисливий» у словниках української мови вживається у двох значеннях: у широкому – який прагне до власної вигоди взагалі, у вузькому – який прагне до власної наживи, а під вигодою розуміється «те, що дає добрі наслідки в чому-небудь, якийсь зиск та ін..». Нажива – це «легке нетрудове збагачення; поступове збирання, нагромадження, набування матеріальних цінностей, майна, грошей та ін.». Таким чином, корисливість може бути вигодою матеріального (прагнення матеріально збагатитися) і вигодою нематеріальною (прагнення отримати вигоду взагалі). Від отримання послуг немайного характеру службова особа також має вигоду в широкому розумінні, оскільки ними задовольняються якісь її потреби. ПВСУ ж, даючи наведене роз’яснення , корисливість як аксіому повязує лише з матеріальною вигодою. У теорії кримінального права до послуг немайнового характеру пропонується також відносити інтимний зв'язок, улесливу характеристику, виступ на «захист» службової особи, яка критикується за хиби в роботі. Послугами немайнового характеру, очевидно, мають вважатися надання більш оплачуваної чи престижної роботи особам, які є близькими службові особі визнання таких осіб призерами різних конкурсів тощо. Необхідно зазначити, що під послугою розуміється дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому, задовольняє чиїсь потреби. Одержуючи певну послугу, особа, якщо така послуга є корисною для неї, задовольняє якісь свої потреби, отримує певну вигоду. Надання такої послуги і є умовою вчинення особою, яка її одержала, певних дій на користь особи, яка таку послугу надала. Майно є одним із видів об’єктів цивільних прав. Згідно зі ст.. 177 ЦК, об’єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Майном у ст. 190 ЦК України вважається окрема річ, сукупність речей. А також манові права та обов’язки. Таким чином, гроші та цінні папери ЦК визнаються різновидом речей, а речі – різновидом майна. Під річчю у ст. 179 ЦК розуміється предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. До інших благ, які охороняються цивільним законодавством, відносять недоторканість особистого та сімейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вільний вибір місця проживання, свободу пересування, свободу віросповідання тощо. Що стосується інтимного зв’язку, то його очевидно необхідно відносити до послуги немайнового характеру. Водночас інтимний зв'язок може мати характер послуги сексуального характеру. Якщо надання сексуальних послуг чи інших подібних послуг службові особі було оплачено особою, в інтересах якої чи в інтересах третьої особи така службова особа вчинила чи мала вчинити певні дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, і службова особа при цьому усвідомлювала, що надані їй послуги є платними і їх оплата здійснена іншою особою, то має місце уникнення службової особи від несення матеріальних затрат за отримані послуги (від їх оплати), оскільки службова особа фактично отримує вигоду майнового характеру. У такому разі дії службової особи маються кваліфікуватися як одержання хабара, а дії особи, яка оплатила вартість «наданих послуг» - як давання хабара, розмір якого визначається вартістю таких послуг. Мінімальний розмір хабара законодавцем не визначений, на відміну від ст.. 354, згідно з якою склад злочину незаконного одержання шляхом вимагання незаконної винагороди (матеріальних благ або вигід майнового характеру) працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, матиме місце у разі, якщо розмір такої незаконної винагороди є значним (в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян згідно з приміткю до цієї статті). Очевидно, що при вирішенні питання про наявність в діях особи, яка одержала хабар в невеликому розмірі, складу злочину «одержання хабара» необхідно враховувати положення ч. 2 ст. 11 КК. Необхідно зазначити, що ознаки поняття «хабар» і «неправомірна вигода» цілком збігаються (див. про це коментар до ст. і Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»), тобто це поняття - синонім поняття «неправомірна вигода» і його використання у статтях 368, 369 і 370 КК України с лише даниною традиції. У ст. 2 Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією йдеться про «хабар чи будь-яку іншу неправомірну вигоду» Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 368) полягає в одержанні хабара в будь-якій формі (це прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання дій, котрі вона могла чи повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів через своє службове становище). Способи одержання хабара можуть бути різними, однак можна вирізнити дві основні форми: 1) просту (полягає в безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, Ті рідним або близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб); 2) завуальовану (факт одержання хабара маскується під зовні законну угоду та виглядає як ціпком законна операція; укладення законної угоди, нарахування й виплата заробітної плати чи премії, оплата послуг, консультації, експертизи тощо). Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданоїїй влади чи службового становища. Під «інтересами того, хто дає хабар» розуміються будь-які інтереси самого хабародавця, а під «інтересами третьої особи» - інтереси будь-кого іншого, на чию користь службова особа має вчинити певні дії. При цьому не має значення, які інтереси хабародавця чи іншої особи задовольняються, - законні чи незаконні (на відміну від вимагання хабара). Якщо вчинені службовою особою у звязку з одержанням хабара дії самі є злочинними (службове підроблення, зловживання владою чи службовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів (абз. 2 п.3 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. №5). Дії хабародавця в цьому випадку мають кваліфікуватися не лише за ст. 369 КК, а й додатково, за наявності підстав, як підбурювання службової особи жо вчинення такого злчину. Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в ППВСУ "Про судову практику у справах про хабарництво" від 26 квітня 2002 р. № 5. Злочин є закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара (формальний склад). При цьому не має значення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто або для близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо). Слід зазначити, що цей злочин досить часто вчиняється працівниками правоохоронних органів. Так, Дніпровський районний суд м. Херсона однойменної області вироком від 21 березня 2007 р. визнав Н. винним у тому, що він, працюючи дільничним інспектором міліції Дніпровського ВМ м. Херсона, будучи представником влади, проводячи дізнання, вимагав та отримав хабар від О. в сумі 2 тис. 500 грн за прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно нього за матеріалами заяви К. про спричинення тілесних ушкоджень. Вироком суду Н. засуджено за ч. 2 ст. 368 КК і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років з позбавленням права працювати в правоохоронних органах стром на два роки. На під­ставі статей 75 та 76 КК його звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком у два роки і покладено на нього певні обов'язки. Колегія суддів судової падати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області, розглянувши справу за апеляцією прокурора про скасування вироку у зв'язку з м'якістю призначеного судом покарання, вирок щодо Н. скасувала і постановила новий вирок, яким призначила Н. покарання за ч. 2 ст. 368 КК у виді позбавлення волі строком на п'ять років з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі з позбавленням права працювати в правоохоронних органах строком на два роки з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності. Запобіжний захід змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту. Наступний приклад. Так, вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська службові особи місце­вого податкового органу Л. та Я. засуджені за ч. 2 ст. 368 КК за одержання хабара від приватного підприємця до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років, з позбавленням права обіймати певні посади та конфіскацією майна кожного з них. До засуджених застосована ст. 75 КК. За апеляціями засуджених Апеляційний суд Дніпропетровської області вирок змінив, виключивши з нього рішення про застосування судом першої інстанції додаткового покарання — конфіскації майна, яке було застосовано, що є порушенням вимог ст. 77 КК. . Суб'єкт злочину спеціальний - службова особа (див. п. 1 примітки до ст. 364). Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч 2 ст. 368) є вчинення його: 1) у значному розмірі (що у п'ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) у великому розмірі (що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян,); 3) службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурор і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до першої та другої категорій; 4) за попередньою змовою групою осіб, тобто якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві чи більша кількість), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, та до його одержання); 5) Повторним у статті 368 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цією статтею, або злочинів, передбачених статтями 368-3, 368-4, 369 цього Кодексу. 6) у поєднанні з вимаганням хабара (вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинити чи не вчинити, використовуючи владу чи службове становище, дії, що можуть заподіяти шкоду правам або законним інтересам того, хто дає хабара, чи умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара для запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів). Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч 3 ст. 368) є вчинення його: • в особливо великому розмірі (це хабар, який у 500 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); • службовою особою, що займає особливо відповідальне становище (особи, зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р., й особи, посади яких, згідно зі ст. 25 цього Закону, віднесено до першої та другої категорій). Необхідно зазначити, що трапляються випадки неправильної кваліфікації дій засуджених, пов’язані з неправильним визначенням розміру хабара. Так, Центральний районний суд м. Сімферополя вироком від 8 січня 2008 р. засудив Л. за вчинення кількох злочинів, у тому числі за злочин, склад якого передбачено ч. 3 ст. 368 КК. Колегія суддів Апеляційного суду АР Крим змінила вирок, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 3 на ч. 2 ст. 368 КК, і в ухвалі зазначила, що суд першої інстанції визнав Л. винним в одержанні хабара у вигляді автомобіля “Хонда-Аккорд” вартістю 7 тис. 500 доларів США, що за курсом НБУ становило 39 тис. 750 грн., а це не є особливо великим розміром. Загалом у більшості справ вказаної категорії простежується тенденція до автоматичного перенесення формулювання обвинувачення, пред’явленого особі органами досудового слідства, в мотивувальну частину вироку або постанови про закриття справи, причому з тими ж помилками і неточностями, які допустили органи досудового слідства. 2.9. Незаконне збагачення (ст. 368-2 КК) Об‘єкт злочину – суспільні відносини, які забезпечують авторитет, порядок здійснення державної служби, цілі і завдання установ та організацій публічного та приватного сектора, встановлений (нормативно закріплений) порядок їх функціонування. Предмет злочину – неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, перева-ги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Неправомірною вигодою у значному розмірі вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у великому розмірі - на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в особливо великому розмірі - на суму, що перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неправомірна вигода може мати разовий характер або бути в певній мірі накопиченою. Об’єктивна сторона полягає у: 1) діянні – одержанні службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення вчинення), що явно виходить за межі наданих повноважень. 2) наслідках – істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих груп громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) причинновому зв'язку між діями та наслідками. При встановленні об’єктивної сторони необхідно чітко визначити ознаки незаконного збагачення згідно із ст. 368-2 КК України, ними є. а) одержання неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» містить поняття «близькі особи» та «члени сім'ї». Ні в цьому Законі, ні в КК України поняття «близькі родичі» не розкривається. Тому слова «близькі родичі» слід замінити словами «близькі особи». Поки це не зроблено, слід керуватися тим роз'ясненням поняття «близькі родичі», яке міститься у II. 11 ст. 32 КПК України і згідно з яким до близьких родичів відносяться батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки - незалежно під того, чи проживають вони разом зі службовою особою, чи пов'язані з нею спільним побутом і чи мають взаємні права та обов'язки; б) таке одержання здійснюється будь-якою службовою особою, визначення якої міститься у примітці до ст. 364 КК України; в) неправомірною вигодою є грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які службова особа без законних на те підстав одержала безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову за відсутності ознак хабарництва (тобто за відсутності ситуації виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища). На відміну від ст. 368² КК України у ст. 20 Конвенції 0011 проти корупції пропонується визнавати злочином незаконне збагачення, для якого властиві такі ознаки: а) збагачення виявляється у значному збільшенні активів; б) воно стосується тільки державної посадової особи; в) воно перевищує її законні доходи; г) це перевищення державна посадова особа не може раціонально обгрунтувати. Отже, не дотримавшись положень Конвенції, український законодавець зокрема поширив дію цієї норми не тільки на державних посадових осіб, а і на посадових осіб іноземних держав та міжнародних організацій і водночас прямо не поширив її на військових службових осіб. З іншого боку, ст. 20 Конвенції ООН проти корупції fie вимагає, а рекомендує встановити в національному законодавстві відповідальність за незаконне збагачення - «за умови дотримання своєї конституції та основоположних принципів своєї правової системи». Проте, вимога до державної посадової особи «раціонально обґрунтувати перевищення законних доходів» суперечить положенню ст. 62 Конституції України, відповідно до якої «піхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину». Таким чином, фактично ст. 368² КК України може бути застосована лише у випадках, коли у справах про одержання: - службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь- якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (ст. 368); - службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність із використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто передає чи надає таку витду, або в інтересах третіх осіб (частини 3 і 4 ст. 368³); - аудитором, нотаріусом, експертом, оцінювачем, третейським суддею або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, а також незалежним посередником чи арбітром при розгляді колективних трудових спорів неправомірної вигоди за вчинення ДІЙ або бездіяльність із використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка їх падає чи передає (частини 3 і 4 ст. 3684); - неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди, якщо це діяння вчинене службовою особою (частини 2 і 3 ст. 369²); - не доведено, що вилучена в особи неправомірна вигода (хабар) була одержана саме за виконання чи невиконання певних дій. При визначенні об‘єктивної сторони злочину також необхідно звернути увагу на те, що для її встановлення необхідна низка важливих ознак. По-перше, це має бути встановлена й офіційно закріплена наявність майна, яке значно перевищує офіційно проголошені (встановлені) доходи службової особи (це робиться з використанням декларування службовою особою своїх доходів, витрат, які така особа здійснює). По-друге, при встановленні цього така службова особа має аргументовано пояснити таке становище, якщо недостатньо аргументованих положень, створює можливість проводити спеціальне розслідування з цього приводу. Зловживання повноваженнями, тобто використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей службовою особою, пов'язане з одержанням нею неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує ста нмдг, кваліфікується за частинами 1 чи 2 ст. 172² КУпАП залежно від розміру неправомірної вигоди. Діяння, передбачене ст. 368² КК України, слід відмежовувати від діяння, передбаченого ч. 2 ст. 1725 КУпАП («Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (пожертви)». Як правило, одержання з одного джерела дарунку (пожертви) вартістю понад 50 відсотків мінімальної заробітної плати одноразово (або сукупною вартістю понад одну мінімальну заробітну плату протягом року), але менше ста нмдг кваліфікується за ч. 2 ст. 1725 КУпАП. Крім того, дарунком (пожертвою), незалежно від вартості, не можуть бути пільги, переваги і послуги. Діяння, передбачене ст. 368² КК України, слід відмежовувати від діяння, передбаченого ч. 2 ст. 1725 КУпАП («Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (пожертви)». Як правило, одержання з одного джерела дарунку (пожертви) вартістю понад 50 відсотків мінімальної заробітної плати одноразово (або сукупною вартістю понад одну мінімальну заробітну плату протягом року), але менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кваліфікується за ч. 2 ст. 1725 КУпАП. Крім того, дарунком (пожертвою), незалежно від вартості, не можуть бути пільги, переваги і послуги. Суб’єкт злочину – службова особа, що міститься у п. І примітки до ст. 364 КК України, поширюється на ст. 368² КК України Суб’єктивна сторона злочину– прямий умисел та корисливий мотив. Кваліфікуючі ознаки передбачені ч. 2 ст. 368² КК і полягають в незаконному збагаченні, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах – на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.. Особливо кваліфікуючі ознаки передбачені ч. 3 ст. 368² КК і полягають у незаконному збагаченні, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах на суму, що перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.. 2.10. Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368³ КК). Об’єкт злочину – суспільні відносини, які забезпечують нормальну (нормативно закріплену) діяльність юридичних осіб приватного права, їх суспільні цілі, завдання. У частині 1 і 3 ст. 368³ КК передбачено відповідальність за два самостійні злочини, спільним для яких є предмет злочину – неправомірна вигода. Згідно з ч.1 ст. 368³ КК об‘єктивна сторона злочину полягає у пропозиції, наданні або передачі службовій особі юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми неправомірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб. Під пропозицією слід розуміти звернення до іншої особи про готовність на передачу або надання їй неправомірної вигоди. Інші діяння полягають у наданні (наприклад, переваг, пільг, послуг) чи передачі (наприклад, грошових коштів або іншого майна) неправомірної вигоди. Умовами відповідальності за вказані діяння є: а) адресатом їх вчинення є службова особа приватного права; б) за вчинення дії чи бездіяльність з використанням наданих такій службовій особі повноважень; в) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. Об‘єктивна сторона вичерпується пропозицією, наданням або передачею не-правомірної вигоди і з моменту вчинення будь-яких з цих дій злочин визнається закінченим. Суб‘єктивна сторона злочину – прямий умисел. Суб‘єкт злочину – загальний, відповідальність настає з 16 років. Кваліфікуючими ознаками за ч.2 є: 1) вчинення дій повторно (вчинений осо-бою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями, а так само статтями 368 та 369 КК); 2) попередньою змовою групою осіб (попередня змова двох і більше осіб) або 3) організованою групою (попередня змова трьох і більше осіб). За ч.3 ст. 368-3 КК об‘єктивна сторона злочину полягає в одержанні службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто передає чи надає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб. Умовами відповідальності за цей злочин є: а) за вчинення дії чи бездіяльність з використанням наданих службовій особі приватного права повноважень; б) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. Злочин є закінченим у разі одержання суб‘єктом хоча б частини неправомірної вимоги. Способи одержання можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Суб‘єктивна сторона злочину – прямий умисел і корисливий мотив. Суб‘єкт злочину – службова особа приватного права. Кваліфікуючими ознаками за ч. 4 є: 1) вчинення дій повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб (має місце лише між двома або більше службовими особами приватного права; 3) вимагання неправомірної вигоди. Відповідно до п. 2 примітки вимаганням визнається вимога надання, передачі неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого службового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права, умов, за яких особа вимушена надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Таким чином, вимагання може вчинюватись шляхом відкритої або ж «прихованої» погрози заподіяння шкоди виключно правам і законним інтересам особи, від якої вимагають неправомірну вигоду. Згідно з ч. 5 особа, яка пропонувала, надала або передала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності за наявності однієї з підстав: 1) стосовно неї мало місце вимагання неправомірної вигоди або 2) після вчинення зазначених дій вона: а) добровільно; б) до порушення щодо неї кримінальної справи; в) заявила про їх вчинення органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу (суд, прокуратура, слідчий орган чи дізнання). Добровільним слід вважати повідомлення, яке здійснене за власним бажанням особи, без примусу та за будь-яким мотивом. 2.11. Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 3684 КК) Об‘єкт злочину – суспільні відносини, які забезпечують установлений організаційно-правовий порядок здійснення публічних послуг. Частинами 1 і 3 ст. 368 – 4 КК передбачена відповідальність за два самостійні злочини, спільними для яких є предмет злочину - неправомірна вигода . За ч. 1 ст. 3684 КК об’єктивна сторона злочину полягає у пропозиції, наданні або передачі службовій особі приватного права неправомірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. Під пропозицією слід розуміти звернення до іншої особи про готовність на передачу. Підкуп особи, яка надає публічні послуги або надання їй неправомірної вигоди. Інші діяння полягають у наданні (наприклад, пільг, переваг, послуг) чи передачі (наприклад, грошових коштів або іншого майна) неправомірної вигоди.Умовами відповідальності за вказані діяння є: а) адресатом їх вчинення є службова особа приватного права; б) за вчинення дії чи бездіяльність з використанням наданих такій службовій особі повноважень; в) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. Об’єктивна сторона злочину вичерпується пропозицією, наданням або передачею неправомірної винагороди і з моменту вчинення будь – яких з цих дій злочин визнається закінченим. Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Суб’єкт злочину – загальний (16 років). Кваліфікуючими ознаками за ч. 2 ст. 368 КК є: 1) вчинення дій повторно (вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями, а так само статтями 368 та 369 КК); 2) попередньою змовою групою осіб (попередня змова двох і більше осіб) або 3) організованою групою осіб (попередня змова трьох і більше осіб). За ч. 3 ст. 3684 КК об’єктивна сторона злочину полягає в одержанні службовою особою приватного права неправомірної вигоди за вчинення дії або бездіяльності з використанням даних їй повноважень в інтересах того, хто передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. Умовами відповідальності за цей злочин є: а) вчинення дії або бездіяльність з використанням наданих службовій особі приватного права повноважень; б) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. Цей злочин вважається закінченим у разі одержання суб’єктом хоча б частини неправомірної вигоди. Способи одержання можуть бути різними. Суб’єктивна сторона – прямий умисел і корисливий мотив. Суб’єкт злочину – службова особа приватного права. Кваліфікуючими ознаками за ч. 4 ст. 3684 КК є: 1) вчинення дій повторно (вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями, а так само статтями 368 та 369 КК); 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) вимагання неправомірної вигоди. Попередня змова групи осіб має місце лише між двома або більше службо-вими особами приватного права. Відповідно до п. 2 примітки до ст. 3684 КК вимагання неправомірної ви-годи визнається вимогами надання, передачі неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого службового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права, умов, за яких особа вимушена надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Особа, яка пропонувала, надала, передала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання неправомірної вигоди або якщо після пропозиції, надання чи передачі неправомірної вигоди вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу. Добровільною слід вважати заяву до відповідного державного органу, в основі якої лежить самостійно прийняте рішення особи щодо такої посткримінальної поведінки. Для того щоб добровільна заява про скоєне набула статусу обставини, що звільняє від кримінальної відповідальності, вона повинна бути зроблена до моменту порушення кримінальної справи щодо особи, яка прийняла неправомірну вигоду. До органів, наділених законом правом на порушення кримінальної справи, належать органи дізнання, органи досудового слідства, прокуратура та суд. 2.12. Пропозиція або давання хабара (ст. 369 КК) Зазначений злочин пов'язаний зі складом злочину ст. 368 КК одержання хабара, це зумовлює те, що предмет вказаних кримінально-правових норм збігається. Під пропозицією слід розуміти звернення до іншої особи про готовність на передачу хабара. Пропозиція надати хабар може мати конклюдентний чи не конклюдентний характер. Під даванням хабара слід вважати передачу особисто або через посередників службовій особі майна, права на майно або вчинення на її користь дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища. Хабар може передаватися в будь-якій формі – відкритій або завуальованій. Об'єктивна сторона злочину полягає в передачі хабара, тому для кваліфікації не має значення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як хабар, - той, хто його дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фізичними або юридичними. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар, кваліфікуються за сукупністю. Пропозиція давання хабара є закінченим злочином з моменту звернення до іншої особи про готовність на передачу хабар. Давання хабара визнається закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини матеріальних цінностей або вигід (пільг) майнового характеру незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа певні дії в інтересах того, хто дає хабар, або в інтересах третьої особи, а також незалежно від того, чи мала намір службова особа виконувати (не виконувати) обумовлені дії. У разі, якщо службова особа відмовилася прийняти запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався дати хабар, необхідно кваліфікувати як замах на давання хабара (абз. 1 п. 10 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. №5). Дії службової особи, яка дала вказівку підлеглому отримати певні блага, пільги, переваги шляхом підкупу інших службових осіб, надала чи розпорядилася надати для давання хабара кошти чи інші цінності, надавала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальований формі тощо, необхідно такії дії кваліфікувати як посереднього виконавця злочину давання хабара. У разі коли служова особа лише рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг, переваг у такий спосіб, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який виконуючи таку рекомендацію, дав незаконну винагороду. Дії ж службової особи слід кваліфікувати як підбурювання до давання хабара (абз. 3 п. 12 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. №5) або організацію його давання, тобто з посиланням на ч. 4 чи ч. 5 ст. 27 КК. У випадку, коли хабародавець схилив службову особу , яка одержала хабар, до вчинення іншого злочину у сфері службової діяльності, його дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – давання хабара та підбурювання до вчинення злочину, який вчинила службова особа. Суб'єктивна сторона давання хабара містить лише прямий умисел і винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар. Суб'єктом злочину може бути як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364 КК. Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність. Згідно з приміткою до статті ст. 368 повторним у статті 369 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила такий злочин або будь-який іззлочинів, передбачених статтями 368, 368³ чи 3684. Частина 6 ст. 369 особа, яка пропонувала чи дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законо правом порушувати кримінальну справу. Таким чином, для звільнення особи від кримінальної відповідальності тут необхідно, щоб: а) заява була зроблена до органу, наділеному правом на порушення кримінальної справи. Закон не вимагає, щоб особа, яка дала хабар, особисто з'явилася до цього органу, тому вона може зробити заяву шляхом надсилання листа поштою, по телефону, через родичів, начальника тощо; б) заява повинна бути здійснена до порушення кримінальної справи саме щодо особи, яка дала хабар; в) заява повинна бути зроблена до моменту порушення кримінальної справи. Однак, розуміється, що законодавець мав на увазі не сам по собі факт (момент) порушення справи, а обізнаність про це того, хто дав хабар; г) заява повинна бути добровільною і може бути зроблена з будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим, що відповідним органам стало відомо про факт давання хабара; д) звільненню від відповідальності підлягає тільки той, хто дав хабар (виконавець давання хабара). Інші співучасники підлягають відповідаль¬ності на загальних засадах. 2.13. Зловживання впливом (ст. 369² КК) Об‘єктом злочину є суспільні відносини, які встановлюють авторитет та нормальні (нормативно закріплені) умови функціонування органів, які виконують функції держави. Предметом цього злочину є неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Об‘єктивна сторона якого полягає в активній поведінці – діях, які за ч.1. виявляються: а) у пропозиції або б) наданні неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави; за ч.2 – а) в одержанні такої вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або б) у пропозиції самої особи (посередника) здійснити вплив на уповноважену особу за надання такої вигоди; за ч.3 – в одержанні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди. Зловживання впливом є злочином із формальним складом. За ч.1 ініціатором пропозиції чи надання неправомірної вигоди може бути як особа, що її пропонує чи надає, так і особа-посередник, яка за такі вигоди погоджується вплинути на прийняття рішення уповноваженою особою. Злочин закінчений з моменту пропозиції неправомірної вигоди, але за умови, що посередник або сам ініціює надання йому такої вигоди, або у відповідь на пропозицію того, хто пропонує надати йому вигоду, обіцяє (погоджується) за такі вигоди здійснити вплив на прийняття рішення уповноваженою особою. Якщо ж такої згоди не було досягнуто, вчинене кваліфікується як замах (ст. 15 КК) на злочин, передбачений ч.1 ст.369² КК. За ч.3. способом одержання неправомірної вигоди є її вимагання, ознаки якого визначені в ч.1. ст. 189 КК і якщо в наслідок вимагання вигоду не було одержано з причин, що не залежать від волі вимагача, вчинене кваліфікується як замах (ст. 15 КК) на злочин, передбачений ч. 3 ст.369² КК. Вимагання неправомірної вигоди, вчинене за наявності ознак, передбачених ч.1. та ч.2 ст. 189 КК, повністю охоплюється ч.3. ст. 369-2, а якщо у діях вимагача є ознаки злочину, передбаченого ч.3. або ч. 4 ст. 189 КК, вчинене кваліфікується за сукупністю – за ч.3 або ч.4 ст. 189 та ч.3 ст. 369² КК. Розмір неправомірної вигоди, пропозиції, надання чи одержання визнача-ється у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням положень ч.2. ст. 11 КК. Суб‘єктивна сторона злочину – прямий умисел. Суб‘єкт злочину – будь-яка особа, в тому числі і службова особа як пу-блічного, так і приватного права. Але якщо посередник, який обіцяє чи здійснює вплив, є службовою особою приватного права, то пропозиція чи надання йому, а також одержання ним неправомірної вигоди за такий вплив, здійснений з використанням наданих йому повноважень, карається (за інших необхідних умов) не за ст. 369², а за відповідними частинами ст. 368-3, 3684 КК. Якщо ж таким посередником є службова особа публічного права, а запропонована чи надана їй, а також одержана нею неправомірна вигода має майновий характер, то дії того, хто її пропонує чи надає, кваліфікуються за відповідними частинами ст. 369 КК, а дії того, хто її одержує, - за відповідними частинами ст. 368 КК. 2.14. Провокація хабара або комерційного підкупу (ст. 370 КК) Провокація хабара або комерційного підкупу, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара чи неправомірної вигоди, щоб потім викрити того, хто дав або отримав хабар чи неправомірну вигоду Об’єкт злочину – нормальна законна діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб приватного права, спрямована на забезпечення авторитету державної служби, виконання цілей та завдань організацій публічного і приватного права. Об'єктивна сторона провокації хабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, що зумовлюють або пропозицію, або одержання хабара. Конкретні способи провокації можуть бути різноманітними: натяки, пропозиції, поради, рекомендації, умовляння, вказівки тощо. Тому є підстави вважати, що злочин, передбачений ст. 370, є, як правило, різновидом підбурювання, виділеного в спеціальну норму щодо хабарництва. Однак провокація матиме місце і за відсутності ознак підбурювання, коли винний штучно створює умови для давання-одержання хабара, неправомірної вигоди діючи при цьому потайки (лише натяками, поволі, нишком). Те, що давання чи одержання хабара чи неправомірної вигоди відбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав чи одержав хабара чи неправомірну вигоду. Якщо ж службова особа не тільки спровокувала давання чи одержання хабара, але й організувала вчинення цих злочинів чи сприяла їхньому вчиненню, її дії слід додатково кваліфікувати і як співучасть у хабарництві за ст. 27 і статтями 368 і(або) 369 КК. Провокація хабара чи комерційного підкупу може бути вчинена тільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара або неправомірної вигоди, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар. З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючи спеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара. Суб'єктом провокації хабара чи комерційного підкупу є тільки службова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи давання хабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за статтями 368 або 369 КК. Від провокації хабара слід відрізняти випадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»), коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або, в якої вимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар, здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва. У частині 2 ст. 370 передбачена відповідальність за провокацію хабара або комерційного підкупу, вчинені службовою особою правоохоронних органів.

Шановний Замовнику ! Прошу Вас детально ознайомитись з поданими документами Учасника ФОП Антонова Л.М. та звернути увагу на порушення, що безпосередньо вказують на злочин скоєний групою осіб, а саме: - Підробка документів - Змову осіб для отримання неправомірної вигоди - Подання завідомо неправдивої інформації - Подання інформації про подію яка ще не відбулася